Був гарний теплий день, і моя сім'я вирішила поставити святкові столи на дачній вулиці. Стіл був повен. Зібралися всі мої родичі: дядьки, тітки та їхні діти. Поруч зі мною сидів мій двоюрідний брат Ваня і щось їв. Стіл, мушу зазначити, був повен страв і смачних наїдків. В один момент я відчув, що ділянка мозку в області тім'я активувалася і запрацювала. Це відчуття знаменувало початок. Я побачив, що сплю, навіть не побачив, а відчув тим самим тім'ям. Останнім часом саме це відчуття в голові говорить мені про природу навколишнього. Ведучи до цього жваву бесіду, я раптом притих і почав озиратися. Я не хотів видавати себе перед такою юрбою сновидів. Але Ваня, що сидів поруч, здається, вже все зрозумів по моїх очах.
Я сплю. Допоможи мені вибратися з-за столу, - тихо попросив я.
Він кивнув і жестом запропонував слідувати за ним. Наступної секунди він легко зісковзнув під стіл, я послідував за ним. Уже під столом я зрозумів, що в цьому сні ми були шестирічними хлопцями, і ми дійсно завжди йшли з-за столу підстільним маршрутом. Наш маленький зріст дозволяв це робити, як кажуть - під стіл ходили. Але вже при самому виході мене застав кошмар дитинства. Дядько Сітник, який у житті обожнював нас хоч і по-доброму, але жахливо мучити, лоскотати і лякати. І уві сні, раптово з'явившись, його голова з різким "бу..." мене серйозно налякала.
СТРАХ, Я відчув його, і я вже знав, що тихо не втечеш. Страх привертає сновидів з жахливою силою, вони наче харчуються ним. Жадаючи його, як якогось наркотика.
Я побіг, а за мною побігли вони.
Пробігши немало, я опинився на вулицях міста, дуже схожого на Пітер. Вздовж вулиць йшли великі канали, а місто було прикладом класицизму. В якийсь момент я зумів уняти страх і зупинитися. Я дозволив сновидам мене наздогнати, і вони в ту ж секунду оточили мене щільним кільцем. Але нічого не робили. Я оглянув їхні абстрактні фігури, які вже майже нічим не нагадували мені нікого з знайомих мені людей.
Привіт! Я знаю, що я уві сні, і знаю, хто ви. - Почав я розмову.
Ви можете показати мені межу сну, або навчити чомусь?
Сновиди почали переглядатися, наче безмовно обговорювали щось і вирішували, що робити. Після їхньої наради вперед вийшов найнижчий з них, швидше за все він раніше був для мене Ванею. і взявши мене за руку, повів за собою.
Ми йшли вулицями, переходили канал по мосту і зрештою прийшли до великої будівлі з колонами і кам'яними кулями біля входу. Все було стримано і виконано все в тому ж класицизмі. Будівля нагадувала мені Художню академію. Всередині було просторо і все облицьовано мармуром. Вздовж коридорів стояли мармурові скульптури. Я вже вкотре відзначав для себе, наскільки сни можуть бути гіперреалістичними. Мало того, що я бачив кожну жилку в мармурі, так ще й скульптури були освітлені лампами, і я чітко бачив світло і тіні на формах скульптур та їхню тінь, відкинуту на стіну позаду.
Сновид відкрив одні з дверей і впустив мене в велике приміщення, схоже на скульптурну майстерню. Великі, майже до підлоги вікна виходили на річку або великий канал. Кімната була велика і світла, лише по кутках стояли незавершені скульптури. Сновид став за два метри від мене і попросив подумки повторювати за ним. Він почав робити рухи, по суті схожі на енергетичні сфери з цигун. Але на відміну від реальності, я буквально бачив сферу, що формувалася між його руками. Я з легкістю повторював за ним. Куля енергії в моїх руках була надзвичайно щільною і була в діаметрі не менше метра. Сновид показував, що далі треба цю кулю наче стискати і ще більше ущільнювати її в невелику сферу розміром менше людської голови. Вже насилу, але я зміг зробити і це. Я ледве утримував енергію сфери своїми руками, постійно доводилося тримати руки і живіт напруженими. Останньою частиною вправи було об'єднати наші сфери в одну, він мені дав свою, точно таку ж як і моя і показав, як їх треба разом стискати. Я взявся до роботи. Спершу в мене все виходило, сфери сплюснулися в одну і були схожі на символ Інь і Янь, хоч і одного кольору. Але я продовжував бачити роздільну лінію, і зробити їх одним у мене не виходило.
Я відчув втому в тім'ї. Моя концентрація прагнула до нуля. І в один момент я не стримав сили розширення сфер. вони наче вибухнувши прийняли свій попередній великий обсяг. Сон закінчився.
Comentários