Через день сон мене раптово вирвав з буденного розповідання пригодницького сну й закинув у музей мистецтв. Я відкривав невеликі двері в звичайному будинку, а відкрив величезні високі двері, що вели в шикарний зал, увішаний картинами. Через таку раптову й явну зміну декорацій я відразу почав усвідомлювати себе уві сні. Це місце мене вражало. Це був дуже гарний і великий музей з безліччю залів. На початку експозиції я помітив назву, написану як чийсь підпис: "Museum Claude". Я вирішив скористатися випадком і цього разу просто насолодитися дивовижною виставкою мого підсвідомості. Полотна були добре освітлені спрямованим освітленням і були в дорогих дерев'яних рамах. Картини ж були живими. Вони не були статичними і постійно видозмінювалися, фігури рухалися, пейзаж змінювався. Незмінним був лише стиль. Це була химерна суміш середньовічної готики та імпресіонізму. Багато картин нагадували мені полотна то Моне, то картини мого друга художника Дмитра Коваля. Але їхнє внутрішнє життя вражало найбільше.
По музею, окрім мене, ходили люди з екскурсіями, ввічливий екскурсовод захоплено розповідав про мистецтво. Також наприкінці музею була крамниця з сувенірами та каса, де працювала жінка. За великою скляною стіною виднівся гарний внутрішній дворик з деревом. Маленький дворик був схожий на класичний японський сад.
Я підійшов до жінки за прилавком.
Я знаю, що сплю, але мені дуже сподобався ваш музей.
Дякуємо, нам дуже приємно це знати.
Ви можете насолоджуватися картинами скільки забажаєте, тільки одне прохання. Не кажіть, будь ласка, нашому екскурсоводу, що це сон, він дуже чутливий і сильно засмучується, коли йому кажуть, що він не існує.
Гаразд, не буду. Я ще раз пройдуся по залах, подивлюся картини.
Вона з ввічливою усмішкою мені кивнула.
Я повернувся і став далі розглядати й вивчати. Кожна кімната була пофарбована у свій колір, здебільшого це був темно-зелений або темно-бордовий кольори. В одній із кімнат висіла велика картина на всю стіну з фігурами на передньому плані й яскравим західним пейзажем на задньому плані. За настроєм мені згадалися картини того ж Моне з пейзажами Темзи. Проходячи між залів, я вирішив перевірити тактильність снів і торкнувся дерев'яної рами. Я одразу ж відчув на пальцях її шорсткість, я був приємно здивований. Отже, і тактильні відчуття можуть існувати в межах сну. Я навіть задумався, чи можливо це за допомогою специфічних нервових мурашок, які можна відчувати часом на кінчиках пальців? У будь-якому разі, це вражаюче!
Я закінчив огляд музею в першому залі, який спершу пропустив. Там були вітрини з особистими речами художника, його щоденниками й зошитами з начерками. Розминувшись із ще однією групою туристів, я вийшов із музею через головні двері, через які я сюди і зайшов.
Ввічлива жінка попрощалася і, ніби між іншим, додала:
Individual perfectial, не забувай.
Comments